ЦЕРКВА СВЯТОЇ ПАРАСКЕВИ (П'ЯТНИЦІ)
У своїх подорожніх записках Йосиф Боскович (єзуїт-монах, який супроводжував англійського посла Портера, який у липні 1762 р. під час подорожі до Туреччини на короткий час зупинявся з родиною та свитою в Чернівцях) нарікає, що через кепський стан тогочасних чернівецьких вулиць він навіть не зміг здійснити прогулянку містом, щоб оглянути тутешні визначні споруди. Щоправда, варті уваги допитливого мандрівника будівлі на той час у Чернівцях можна було перелічити на пальцях однієї руки: це кілька дерев'яних церковиць і з такого ж нетривкого матеріалу синагога. Всі вони розташовувалися у межах тодішнього середмістя.
За своїм віросповідуванням чернівчани у ті часи ще не складали такої барвистої мозаїки багатоконфесійності, яка стала характерною прикметою Чернівців австрійської доби. За спостереженнями Босковича, більшість жителів міста були "греками-схизматами", але водночас там проживало "багато євреїв, які займаються прикордонною торгівлею". Під дещо дивовижним для сучасного вуха етноконфесійним поняттям "греки-схизмати" насправді малися на увазі християни православного, чи грецького обряду, яких монах-єзуїт трактував як послідовників схизми, себто "розколу" - звісно, з позиції Римського Престолу. За національною приналежністю серед християн переважали, слід гадати, місцеві русини-українці; крім них могли бути також волохи-румуни, які орієнтовно в XIV-XV прибули з південних повітів князівства й компактно проживали на південь від Чернівців. Отже, більшість храмів доавстрійських Чернівців були саме православними церквами, що загалом природно для краю, де впродовж віків переважали православні й де ця віра мала неабияку підтримку з боку можновладців - молдавських господарів.
Найраніші писемні свідчення про чернівецькі церкви сягають ще кінця ХV ст.: у грамоті воєводи Штефана Великого від 15 березня 1490 р. згадано про дві церкви "отъ миста отъ Черновцих". Вони були дерев'яними й, очевидно, загинули у полум'ї воєнних лихоліть, що раз по раз насувалися на Буковину. Зате більше відомо про храми ХVIII ст. - дерев'яні церкви т. зв. "хатнього" типу, - оскільки деякі з цих пам'яток культового зодчества збереглися до нашого часу.
Одна з міських церков стояла на пагорбі, трохи вище від Старого Ринку. Від майдану до храму піднімалися, слід гадати, вуличкою, яка за австрійських часів мала красномовну назву Міняйлів, виказуючи основне заняття її мешканців; це сучасна вул. Глухівська. Церква була споруджена коштом боярина Леки й освячена 1724 р. на честь Параскеви П'ятниці.
Така присвята була даниною культу цієї святої великомучениці, чиї мощі спочивали у Яссах. Параскева була (й залишається) надзвичайно шанованою святою серед православного люду Буковини та Молдавії й загалом Карпатського регіону. Свідченням цього є хоча б той факт, що свого часу молдавські господарі фондували для притіснених поляками-католиками львівських русинів-українців не лише знаменитий Успенський храм (історичну Волоську церкву в самому середмісті), але ще одну церкву, на Жовківському передмісті, яку, власне, присвятили великомучениці Параскеві.
Церква Параскеви відома ще під однією назвою, неофіційною, - як "Митна", чи, по-молдавськи, "Вамяска", - оскільки у молдавсько-турецькі часи поблизу від неї розташовувалася митниця.
Дерев'яна церква Параскеви в Чернівцях простояла до початку 40-х років ХІХ ст. За деякими свідченнями, довкола неї "за давнім звичаєм", був цвинтар. 1844 року на тому ж місці, на Головній Львівській вулиці (на розі сучасних вулиць М.Заньковецької та Головної), з ініціативи настоятеля храму о. Андрія Василовича, який тривалий час був парохом Миколаївської церкви, і значною мірою його коштом розпочалося спорудження мурованого храму. Енергійний парох довів будівлю аж до даху, але для продовження робіт йому забракло коштів. Завершити будівництво, яке затягнулося майже на два десятиліття, посприяв Буковинський православний фонд. Мурована церква, зведена за проектом місцевого архітектора А.Павловського, була освячена 5 лютого 1862 р. й отримала у спадок ім'я Параскеви.
